РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ЗАХІДНІЙ НІМЕЧЧИНІ (1960–1980-ті рр.): ПРАВОВІ ЗАСАДИ, ВПРОВАДЖЕННЯ, РЕЗУЛЬТАТИ

Анотація

У статті представлено результати аналізу правових, політичних, фінансових засад, результатів і недоліків реформування вищої освіти у ФРН впродовж 1960–1980-х рр. Методологія дослідження спирається на принципи на- уковості, авторської об’єктивності, верифікації, системності, а також на загальнонаукові (аналіз, синтез, класифікація) та спеціально-історичні (іс- торико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методи. У результаті дослідження з’ясовано, що німецькі уряди у 1960–1980-х рр. реалізовували реформування вищої освіти ФРН з огляду на потреби еконо- мічного розвитку, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, соціально орієнтовану політику. Необхідність реформ обґрунтовували й провідні німецькі інтелектуали, зокрема Георг Піхт, закликаючи подолати «освітню катастрофу». У 1969 р. було внесено зміни до Основного закону ФРН, які дали право федеральній владі впроваджувати рамкові законо- давчі правила у сфері вищої освіти. Того ж року створено Федеральне міністерство освіти і досліджень. Саме у цей час започатковано новий тип закладів вищої освіти – університети прикладних наук. Ключовими у реформуванні вищої освіти ФРН стали три нормативно-правові акти: 1) закон про «Розширення та нове будівництво наукових університетів» (1969), який передбачав державне (федеральне і земельне) фінансуван- ня будівництва нових та модернізації діючих університетів; 2) закон про сприяння освіті (1971), що встановлював систему грантів для здобуття вищої освіти студентам із незаможних родин; 3) рамковий закон про вищу освіту (1976), який визначав структуру університетів, їх завдання і обов’язки, управління, фінансування тощо. Результатами реформ стало: а) розширення мережі закладів вищої освіти: до середини 1980-х рр. у ФРН було відкрито 38 нових університетів поряд з 27 діючими; б) зростання кількості студентів у ФРН; в) залучення більшості випускників універси- тетів і коледжів на ринок праці, що сприяло економічному піднесенню; г) зростання числа університетських лабораторій і наукових досліджень; ґ) збільшення кількості молодих учених, викладацького складу. Серед недоліків реформування були: надмірна бюрократизація вищої освіти; значний вплив держави на університети, а отже певне обмеження їхньої автономії; політизація внутрішньоуніверситетського життя; скорочення фінансування університетів та соціальної підтримки студентів у 1980-х рр.