ОПІР ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ УКРАЇНИ КОМУНІСТИЧНОМУ ТОТАЛІТАРНОМУ РЕЖИМУ У РОКИ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ 1932–1933

Анотація

У статті проаналізовано прецеденти участі дітей та підлітків України у русі опору українців сталінському автократичному режиму напередодні та у роки Голодомору-геноциду. Охарактеризовано підстави залучення дітей до виступів, а також з’ясовано, з яких причин батьки намагалися уникнути участі їх дітей в активних формах спротиву.
Наукова новизна статті. Питання участі дітей у різних формах спротиву спеціально в історіографії не досліджувалося. На основі аналізу історіографічного доробку та наявних архівних й опублікованих джерел (у тому числі усноісторичного характеру), ми з’ясували факти участі дітей і підлітків у антикомуністичних виступах впродовж 1930–1932 рр., охарактеризували форми та ступінь залученості дитинства до українського спротиву комуністичному режиму. Метою даної статті є аналіз контексту та змісту опору дітей і підлітків УСРР політиці комуністичного режиму в роки Голодомору-геноциду. Завданнями статті виступають: аналіз прецедентів участі дітей у селянських виступах, що відбувалися напередодні та у роки Голодомору 1932–1933 рр., та характеристика форм спротиву, в яких були залучені діти.
Висновки. Діти України в напередодні та у роки Голодомору 1932–1933 р. не залишалися індиферентними. Дитинство не було однорідним. Нащадки комуністичного активу, піонери та колишні безпритульні, що виховувалися у комуністичних закладах освіти, пройшовши вишкіл «нової людини» досить часто демонстрували власну лояльність до влади й спотворюючи дійсність, оспівували сталінський терор. Більшість дітей України були із селянських родин. Вони, як могли висловлювали протести ганебним акціям розкуркулення, примусової колективізації, русифікації, що здійснювала комуністична влада. За традицією, що склалася в українському суспільстві, батьки намагалися захистити та убезпечити дітей й прагнули мінімізувати їх участь в антикомуністичних виступах. Проте діти, усвідомлюючи причини поневіряння батьків, все одно приєднувалися та висловлювали власний протест. Форми спротиву були різні: від пасивних, що проявлялося у понівеченні портретів вождів, відмові брати участь в комуністичних мітингах та зібраннях або вступати до лав піонерів, таємному відвідуванні церкви, до активних: написання листів комуністичним очільникам (навіть усвідомлюючи, що критика влади може завершитися арештом), створення стіннівок із віршами критичного на адресу комуністів змісту, приєднання до жіночих волинок. Зауважимо, що чітко розмежувати форми спротиву є достатньо проблематичним, оскільки у збуреному суспільстві звичайне зібрання могло перерости у збройне повстання. Проте обурення політикою комуністів було неспростовним фактом.
З осені 1932 р. участь дітей та підлітків в антиурядових протестах фіксувалася все менше. Це пояснюється посиленням Голодомору й діти, як найуразливіша категорія населення, відчули муки голодної смерті одними з перших. Голодомор 1932–1933 рр. понівечив психіку українських, зруйнував їх національну ідентичність, обумовив індоктринацію українського майбутнього на кілька поколінь.